На допомогу молодому вчителю

Відділ освіти Катеринопільської районної державної адміністрації, 2013. — 87 с.Молодий учитель уперше переступає поріг класу. Скільки труднощів чекає його попереду! Він немає практики, йому дуже складно, бо ні з чим порівнювати кожну нову педагогічну ситуацію. Він вчиться бути вимогливим і поступливим, суворим і життєрадісним. Якщо всі ці риси йому допомогли виробляти його наставники ще у ВНЗ, то потрібно тільки бути самим собою. Але це, на жаль, буває надто рідко. А діти не чекають. У них свої критерії судження. І ось тоді молодий спеціаліст починає йти по лінії найменшого опору. Підвищений тон. Нервозність. «Погані» бали. Записи в щоденнику. Повчальні бесіди з батьками. «Походи» в кабінет директора або завуча. Як наслідок – відповідна реакція учнів. За самокритичного ставлення до своїх вчинків учитель рано чи пізно знайде правильне рішення. А якщо самокритичного ставлення в молодого спеціаліста немає? Тоді він починає шукати причину всіх своїх невдач у неповноцінності своїх вихованців.
По-різному приходять у школу вчителі, і по-різному складаються їхні долі. Але складність учительської праці полягає в тім, щоб знайти шлях до кожного учня, створити умови для розвитку здібностей, закладених у кожному. Найголовніше – учитель повинен допомогти учневі стати особистістю. Від віри вчителя у можливості кожного учня, від його наполегливості, терпіння, уміння вчасно прийти на допомогу залежать успіхи його учнів на складному шляху пізнання.
У процесі виховання людської особистості діє багато сил, до яких належать і педагог із усіма його духовними багатствами й цінностями. І якщо молодий спеціаліст дуже хоче бути «хорошим учителем», то особливу увагу потрібно звернути на таку рису, як любов до дітей. «Що означає «хороший учитель? – зазначав видатний педагог В.Сухомлинський. – Це насамперед людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця дитячі прикрощі, знає душу дитини, ніколи не забуває, що й сам був дитиною».
На його думку, глибока любов до дітей – перша, найголовніша риса, яка має бути властива педагогові, тому, адресуючи побажання молодому вчителю, він писав: «Необхідно, щоб виховання дітей, любов і повага до дітей, вимоги до них і дружба з ними – щоб усе це було самою суттю вашого духовного життя, мій друже».
Саме в любові дорослих до дітей В.Сухомлинський вбачав ту духовну силу, яка здатна вберегти дитяче серце від огрубіння, озлобленості, жорстокості й байдужості. Водночас зазначав, що зло в дитячому серці породжується тільки грубістю, байдужістю дорослих. На його думку, любов педагога до дітей є неодмінною умовою правильного використання такого інструмента як оцінка. «Щоб мати право користуватися цим інструментом, треба передусім любити дитину. Не говорити їй про свою любов, а виявляти любов у турботі про неї».
Учені доводять, що головними рисами вчителя мають бути віра в дитину й любов до неї. «Ось ці два компоненти – віра і любов –і є гарантією того, що вчитель впорається не лише із завданням навчання, а й із завданням виховання особистості, особистості духовно-моральної, чистої».
На думку відомого педагога Ш.Амонашвілі, вчителі мають бути людьми доброї душі й любити дітей такими, якими вони є. Треба однаково любити і шибеника, і слухняного, і кмітливого, і тугодума, і лінивого, і старанного.
Як визначає відомий психолог І.Бех, у виховному плані важливо, щоб у дитини було відчуття, що її приймають, люблять незалежно від того, високих чи низьких показників вона досягла.
Отже, любов педагога до дітей – одна з важливих умов як духовного, так і морального виховання.
Учитель має пам’ятати, що до кожної дитини в класі треба виявляти чуйність, щирість, не видуляти надмірною увагою обдарованих і не принижувати слабших. Правильно організована робота допоможе кожному учневі відчути себе здібним, потрібним, цікавим для вчителя і свої товаришів. Сааме це – надійний стимул подальшої навчальної роботи учнів із захопленням, з відчуттям особистої гідності.